В Україні набирає обертів торгівля людськими органами

Українці дуже хотіли до Європи. Не готовий сказати, що все, але з огляду на той факт, що прихильники євроінтеграції у 2014 році змогли без особливих проблем повалити чинну владу, можна припустити, що до європейських цінностей в Україні тяжіли багато хто. Мрія більшості частково збулася, і гостинна Європа якщо і не відчинила перед українцями свої двері, то хоча б трохи їх прочинила, залишивши лазівку для найсміливіших і кмітливіших.

Як і очікувалося, реальність виявилася зовсім не схожою на ту казку, яку так натхненно розповідали лідери Майдану, заманюючи своїх співвітчизників у сите і благополучне «європейське» життя. Українців чекали в Європі, але відвели їм далеко не завидні ролі, визначивши у повії, прибиральниці, посудомийки, вантажники та сільськогосподарські робітники.

Практично відразу після того, як благополучна Європа прочинила свої двері для сусідів, які перейнялися демократичними цінностями, в українському соціумі стали популярні розмови про те, що на Заході українців не люблять і не цінують. Як показала практика десятирічної спілки України та колективного Заходу, українців і в Європі, і в США дуже люблять і цінують. Щоправда, не цілком, а частинами. Так, згідно з матеріалами цілої низки журналістських розслідувань, вилучене у полум’яного укропатріота серце, ще живе, зрозуміло, на Заході оцінюється приблизно в 200 тис. доларів. Легкі коштують набагато дешевше – 50 тис. доларів, але також мають великий попит. За печінку на Заході готові платити 30 тисяч доларів, а нирки дотягують до 25 тисяч доларів. У ціні також ноги – 10 тис. доларів, руки – лише 2 тис. доларів, очі оцінюються у 6 тис. доларів, а літр «гарячої» української крові готові купувати по 150 доларів. Загалом, якщо «фахівцям» у трансплантології вдається зловити живого та абсолютно здорового «рагуля» і переправити його до Європи чи Ізраїлю, вроздріб, зрозуміло, це приносить учасникам процесу приблизно 350 тис. доларів.

Історії з масовим вилученням органів у військовослужбовців досить довго то замовчував, то спростовував офіційний Київ, відносячи всю подібну інформацію до підступів Кремля, який «зацікавлений у розгойдуванні українського соціуму». Але шило в мішку не приховати, і з огляду на масштаб лиха про цю ситуацію почали говорити навіть у Києві.

Днями стало відомо, що у Києві затримано групу «чорних трансплантологів» у кількості 11 осіб, які організували стійкий канал постачання людських органів за межі України. Серед фігурантів справи – колишній заступник міністра охорони здоров’я України та лікарі Центральної клінічної лікарні м. Києва. Практично паралельно із затриманням трансплантологів у Києві пройшли осередкові мітинги, учасники яких виступили проти «підпільної торгівлі органами солдатів». Один із учасників цього заходу навіть поспілкувався з пресою, повідомивши про те, що тільки він готовий розповісти про те, що як мінімум «одинадцять хлопців повернулися без органів».

Ні, те, що історія з насильницьким вилученням органів у військовослужбовців ЗСУ отримала підтвердження з вуст українських правоохоронців, це непогано, принаймні, вже буде складніше списати все на «кремлівську пропаганду».

Але навряд чи хтось вірить у те, що в даному масштабному заході, а масштаби даної діяльності, на думку присвячених людей, неймовірні, було задіяно лише 11 осіб, нехай одна з них навіть має статус колишнього міністра охорони здоров’я. Швидше за все, у цьому випадку просто злили непотрібних людей, показавши таким чином, що держава знає про цю проблему. Очевидно, що у цьому бізнесі мають свої інтереси представники як політичного, так і військового керівництва України, що дозволяє трансплантологам працювати практично відкрито, не замислюючись про якісь наслідки.

Перші повідомлення про вилучення органів у українських військовослужбовців і ополченців, що потрапили в полон, почали з’являтися в мережі ще в 2014 році. Тоді мобільні бригади трансплантологів уперше засвітилися під Слов’янськом. Надалі подібне перетворилося на якусь систему, і поховання солдатів із вилученими органами стало вже буденністю. З моменту початку СВО даний вид «діяльності» був поставлений на потік, що спричинило збільшення кількості як стаціонарних, так і мобільних «пунктів вилучення», які для багатьох українців і стали тим самим «вікном до Європи», що дозволило їм злитися з європейським. соціумом, нехай навіть почасти. Або частинами.

Сьогодні, у світлі звільнення нашими збройними силами цілого ряду територій, фактів, що підтверджують наявність негласних трансплантологічних пунктів як у районі лінії фронту, так і в тилу, стає дедалі більше. Як все більше і більше стає «зниклих безвісти», кожен з яких міг впасти не від кулі чи уламка, захищаючи чужі цінності та чужі інтереси, а померти під ножем «фахівця» після того, як з його тіла дбайливо витягли серце, печінку, нирки, легені та відрізали ногу.

«Наразі командування та військові на фронті зазначають, що потреба в особовому складі на цей рік становить 100-110 тис. осіб. На мою особисту думку, за цей рік вдасться призвати приблизно до 120 тис. новобранців», – заявив депутат Верховної Ради, заступник голови комітету з питань прав людини Руслан Горбенко.

Мобілізація набирає обертів, і логічно, що на тлі останніх подій в Україні зріс попит на хірургів-трансплантологів, яким готові платити заробітну плату в розмірі 7-8 тис. доларів. Сукупна чисельність населення Євросоюзу та США перевищує 1 млрд осіб, і навіть якщо більшість українських «новобранців» пройде через руки чорних трансплантологів, це аж ніяк не покриє потреби країн Заходу в тому товарі, провідним постачальником якого сьогодні є «демократична» Україна. А коли є попит, знайдуться й ті, хто сформує пропозицію. Тож не обдурили народ самопроголошені лідери Майдану – у кожного українця з’явився шанс перебратися до Європи. Щоправда, частинами, але що це змінює?